Від автора та передмова
Цей переклад зроблено із староруського пратексту XII століття, а сам пратекст відновлено автором цього перекладу с допомогою палеографічного аналізу кожної букви тексту 1800 року. У порівнянні із староруським текстом в українському перекладі неначе більше «вільного» матеріалу. Але це не означає, що автор перекладу додав героям поеми інших поворотів їх долі. В український текст перекладу увійшли географічні назви, які було відтворено автором перекладу з «темних» слів, а їх існування в історії продубльовано в дослідницькій праці «Битва на Каяли». Новопрочитання з «Битви» пояснюють ті місця пратексту, у яких про деякі події тієї пори сказано з натяком. Невідомий автор «Слова о полку Ігоревім» цілком свідомо подавав читачам такі натяки, тому що знав: читачі XII ст. розуміли, про що йшлося в тексті твору. Якби автор «Слова» знав, що через 800 років його поему читатимуть далекі нащадки, то він, можливо, значно детальніше розповів би про ті середньовічні часи. «Слово о полку Ігоревім» написано було, як уже згадувалося, староруською мовою; невідомий автор поеми був жителем Курського князівства — це підтверджують географічні назви, якими оперує автор. Ці характерні назви могли виникнути тільки на курській землі. Тобто, мова поеми мала південноруський діалект, де було багато слів, які увійшли в сучасну українську мову (автор цього перекладу виявив близько 300 таких слів). Після розгрому Київської Русі монголами біженці вивезли в північні князівства і «Слово о полку Ігоревім», де аматори світської літератури продовжували переписувати поему. Але переписувачі не все могли зрозуміти в тексті з південним діалектом. Копіювальники перекладали незнайомі слова навмання. Так з’явились «темні слова» та «темні місця» в копіях «Слова о полку Ігоревім», переписаних у північних князівствах. Усе нові й нові «темноти» вписувалися в текст «Слова», і продовжувалося це 400 років: з XIII по XVI ст.. З дослідження автора перекладу за чотири століття поему було переписано 6-7 разів. Останній раз «Слово» було переписане ченцем Домідом у Мірожському монастирі, що біля Пскова, у кінці XV або на початку XVI ст.. У кінці XVIII (у 1795 р.) збирач староруських рукописів О.І. Мусін-Пушкін викупив у настоятеля Спасо-Ярославського монастиря Іолія Биковського збірник релігійних поем «Хронограф», у кінці якого було підшито світську повість «Слово о полку Ігоревім». Це був оригінал XVI ст., переписаний ченцем Домідом у Пскові. О.І. Мусін-Пушкін писав, що читати текст поеми дуже важко, тому що текст не було розірвано на окремі слова (так званий «сплошняк» — середньовічна російська орфографія); таке «розділення» треба було проводити. Тому О.І. Мусін-Пушкін та його помічники, що перекладали поему, у багатьох місцях текст «Слова» прочитали неправильно. У той час перекладачі не знали й не розуміли багатьох староруських слів, а знавець староруської мови В.І.Даль народився тільки в 1801 році, їм розроблений тлумачний словник був виданий у 1863 році, тобто через 62 роки після першого видання «Слова о полку Ігоревім». Поема увійшла до хрестоматійної літератури з повним «комплектом» помилок перекладу 1800 року.
У запропонованому перекладі більше не існує «темних» слів та «темних» місць, якими рясніє переклад О.І. Мусіна-Пушкіна. При відновленні першотексту (пратексту) та новому прочитанні поеми ця «ряснота» темнот склала 688 помилок, які й було виправлено автором цього українського оповідального перекладу «Слова о полку Ігоревім».
Комментариев нет:
Отправить комментарий